При поверхневому читанні, історія на початку 9-го розділу від Луки, здається, не має особливого відношення до подій попереднього розділу. Але, якщо подивитися глибше, вона має.

Наприкінці 8-го розділу від Луки, коли маленька дівчинка, яка здавалася мертвою, була повернута до життя, Ісус наказав батькам дати їй поїсти. У Священному Писанні давати комусь "щось їсти" означає духовне живлення. Це стосується не тільки навчання, але й духовного живлення один одного словами підбадьорення, які відповідають духовній істині. В тій мірі, в якій ми робимо це один для одного, ми стаємо Божими учнями і апостолами, співпрацюючи з Ним у справі спасіння. Ми є "учнями", перебуваючи в Його присутності, навчаючись з Його Слова. І ми є Його "апостолами", коли нас посилають служити іншим, через наші слова і дії.

Тому доречно, що 9-й розділ починається з того, що Ісус скликає Своїх дванадцятьох учнів, а потім посилає їх на служіння іншим:

"І, покликавши дванадцятьох учнів Своїх, дав їм силу й владу над усіма бісами та над недугами, і зціляти хвороби. І послав їх проповідувати Царство Боже та оздоровляти недужих" (Лука 9:1-2).

У глибокому сенсі, зібрання дванадцяти учнів перед тим, як відправити їх на апостольство, є важливим кроком у нашому духовному розвитку. Це починається, коли Ісус "скликає Своїх дванадцять учнів" в нас, що представляє той час в нашому житті, коли ми починаємо глибше розуміти питання духу. Кожен "учень" представляє важливий духовний принцип. Коли ми "збираємо" ці принципи разом у нашій свідомості, прагнучи побачити, як вони узгоджуються і відносяться до більшого цілого, ми починаємо бачити зв'язки між ідеями, і ми розвиваємо більш гостре розрізнення між тим, що є первинним і що є вторинним. Як наслідок, ми можемо з більшою користю застосовувати істину, яку ми вивчаємо, в нашому житті. ¹

Зібравши учнів, Ісус посилає їх як Своїх апостолів, даючи їм конкретні вказівки на дорогу. "Нічого не беріть з собою в дорогу, - каже Він їм. Вони не повинні брати ні посоха, ні рюкзака, ні хліба, ні срібла, ні навіть зайвої зміни одягу. Кожне слово має духовне значення. Їм не знадобиться "посох", бо вони покладатимуться лише на Господа. Їм не знадобиться "пакунок", щоб зберігати те, чого вони навчилися, тому що Господь дасть їм, що сказати. Їм не знадобиться "хліб" чи "срібло", бо Господь дасть усе добро ("хліб") і всю правду ("срібло"), яких вони потребують. І не буде їм потрібна зайва туніка, тому що вони будуть одягнені в істину від Господа, і не будуть потребувати нічого додаткового від себе.

В даному випадку менше - це більше. Коли менше від себе, то більше від Бога. ²

Струшуємо пил:

Тоді Ісус промовляє до них: "І в який дім ви ввійдете, там залишайтеся, і звідти виходьте. А хто не прийме вас, коли будете виходити з того міста, обтрусіть і порох з ніг ваших на свідчення проти них" (Лука 9:4-5). "Дім", як ми вже згадували, уособлює людський розум. Це місце, де ми все обмірковуємо, розглядаємо наші можливості, зупиняємося на тих питаннях, які є для нас важливими. Отже, наш "дім" - це наша духовна резиденція, наше "житло".

Духовно кажучи, кожна людина має свою оселю - сукупність переконань про себе, про інших, про Бога. Через це одні люди з радістю приймуть вчення апостолів, а інші - відкинуть його. Знаючи це наперед, Ісус говорить їм, що якщо їхнє вчення буде відкинуте, то апостоли повинні вийти з дому, вийти з міста і "обтрусити порох з ніг своїх".

У Священному Писанні терміном "пил" позначається те, що є низьким і відноситься до світу зовнішніх почуттів. Подібно до того, як пил осідає на землю, існує тенденція залишатися зосередженими на речах, які задовольняють наші земні почуття, не підносячи наш розум до вищих речей. В єврейському Святому Письмі це уособлює підлий змій, який обманув Єву. Як написано: "І сказав Господь Бог до змія: "За те, що ти зробив це... будеш їсти порох по всі дні життя твого" (Бытии 3:14). ³

Настанова Ісуса "обтрусити порох" є слушною порадою не лише для апостолів, але й для кожного з нас. На духовному шляху, коли ми пізнаємо істину і впроваджуємо її у своє життя, ми можемо часом виявити, що нас тягне до нижчих речей - тих, які є суто земними і тимчасовими. Це, духовно кажучи, "пил на наших ногах". Незалежно від того, чи цей пил з'являється через негативний вплив інших людей, чи через наші корисливі думки, Ісус каже нам "обтрусити пил з ніг наших" і продовжувати нашу подорож. ⁴

Саме цим і займаються апостоли. Як написано в наступному вірші: "І, вийшовши, вони проходили по селах, проповідуючи Євангеліє і скрізь зцілюючи" (Євангеліє від Матвія).Лука 9:6).

Примітки:

7836. 'By the number of the souls, [each of them] according to the mouth of his eating, you shall make your count for the member of the flock' means making the good sufficient for innocence by filling it out with truths of good in the exact quantity needed for assimilating innocence. This is clear from the meaning of 'the number of the souls' as the exact quantity of the truths of good, since 'the number' in the Word has reference to truth, and 'a soul' to spiritual good; from the meaning of 'according to the mouth of his eating' as the amount needed for assimilating it, 'eating' meaning assimilating or making one's own, see 3168, 3517, 3596, 3832; and from the meaning of 'the member of the flock' as innocence, dealt with above in 7832. Making the good sufficient for innocence by filling it out is meant by the command to take from the house of an immediate neighbour the number that would be enough for the member of the flock, 'the house' meaning good, see above in 7873. When the expression 'the truth of good' is used here truth springing from good is meant. For when those who belong to the spiritual Church are being regenerated they are brought to the good of charity by means of the truth of faith; but once they have been brought to the good of charity, the truths born from it subsequently are called the truths of good.

[2] But how to understand these matters contained in this verse no one can possibly know unless he knows how the communities in heaven exist in relation to one another; for those communities were represented by the ways in which the children of Israel lived in association with one another according to tribes, families, and households. The communities of heaven are interrelated in a similar way, as follows: Heaven as a whole is one community, which the Lord governs as a single human being. The general communities there are the same in number as the members and various organs a person has, while the specific communities are the same in number as the component parts of each organ or member. And the individual communities are just so many as the smaller parts constituting larger ones. The truth of this is evident from the correspondences of the human being and of his members and various organs with the Grand Man, that is, with heaven, which have been described from experience at the ends of quite a number of chapters. From all this one may see what heaven is like so far as its organization into separate communities is concerned.

[3] But as regards what each community individually is like, it consists of a large number of angels who accord with one another in their types of good. The types of good are varying, for each one's good is peculiar to himself; yet those varying types of good that are in accord with one another are organized by the Lord into the kind of form in which they stand together as a single body of good. Such communities were represented by the fathers' houses among the children of Israel. This is the reason why the children of Israel were divided not only into tribes but also into families and households. And it is also why, when people are mentioned by name [in the Word], the names of their fathers are mentioned in order, right back to the tribe they belong to. It says, for example, of Samuel's father in 1 Samuel 1:11 that he was from Mount Ephraim, and that his name was Elkanah, the son of Jeroham, the son of Elihu, the son of Tohu, the son of Zuph; and 1 Samuel 9:1 states that Saul's father was from Benjamin, and that his name was Kish, the son of Abiel, the son of Zeror, the son of Bechorath, the son of Aphiah, the son of a Jeminite man. ¹ Similar details concerning very many other fathers are given. When such were mentioned it was to the end that heaven might know the particular nature of the kind of good represented by that father, as it derived in consecutive degrees from the first.

[4] In heaven furthermore, if a community is not complete as it ought to be, then new members are taken from elsewhere, from some neighbouring community, just the number that will complete the form of that good. As many are taken as are needed in each state and in the changes it undergoes; for the form of good varies as the state changes. It should nevertheless be recognized that in the third or inmost heaven — which is immediately above the heaven where those who are spiritual are, since these constitute the middle or second heaven — innocence reigns. For the Lord, who is perfect innocence, flows directly into that heaven.

[5] But in the second heaven, where those who are spiritual are, the Lord flows in with innocence indirectly, that is to say, by way of the third heaven. This inflow is the means by which the communities in the second heaven are organized or arranged into order in respect of their types of good. Therefore the inflow of innocence is what leads to changes in the states of good and to consequent variations of the patterns linking communities to one another there. From this it becomes clear how one ought to understand the contents of this verse in the internal sense, namely as follows: If someone's individual type of good is insufficient for innocence, it must be joined to the nearest good of truth, in order to make the good sufficient for the innocence by filling it out with truths of good in the exact quantity needed for assimilating innocence.

Примітки: